ТЕМА: Чорнобиль – біль планети, Чорнобиль – біль віків» (Бібліотечний урок-пам'ять до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС)

 

МЕТА: згадати істо­рію аварії на Чорнобиль­ській атомній електро­станції, поглибити знан­ня учнів про неї, зберігати історичну пам’ять учнів, виховувати особисту стурбова­ність кожного за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; виховувати почуття гордості за український народ.

ОБЛАДНАННЯ: плакати з написом:

"...і впала з неба ве­лика зірка.

Ім'я цій зірці - по­лин..." (Откровення Іоанна Глава 8. Вірш 10).

"Чорнобиль   -   вид полині." (Словник Даля).

Алея пам'яті (фотографії), презентація

ХІД ЗАХОДУ

Отруйний полиновий дим -

Це пам’ять мертвим, біль живим.

Бібліотекар:2016 рік буде проходити під знаком пам’яті про лихо, яке спіткало нас 35 років тому. Нині ми маємо згадати і вшанувати ліквідаторів аварії на ЧАЕС, людей, які ціною свого здоров’я і життя врятували від ядерного лиха не лише Україну, а й увесь світ. Адже наслідки аварії могли б бути набагато страшнішими, якби не їх самопожертва та героїзм. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Тридцятиріччя чорнобильської катастрофи має дати поштовх для активізації роботи з вирішення багатьох проблем, які завдала українському суспільству Чорнобильська трагедія.

Учень: 14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Як зазначено в Указі  Президента України «Про День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» від 10 листопада 2006 р. № 945/2006 «…з метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та на підтримку ініціативи громадських організацій і Міністерства праці та соціальної політики України…».

Бібліотекар:у багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібно це свято, якщо є 26 квітня - Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14 грудня вибрано для вшановування учасників ліквідації.

         Справа в тому, що 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.

         Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 р. громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, у якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.

         Додання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких - недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана і інша - проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тільки перші 5 тисяч з тих, хто ліквідовував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 р. всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.

         Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тодішню УРСР. Можливо, Україна стане автором доброго почину, і День ліквідатора з’явиться в Росії, Білорусі та інших країнах. Давайте пригадаємо, як це було…

Учениця: докотилась хвиля, мов луна, від Чорнобиля до му­рів Львова, й породила іншу хвилю, що схожа на відлуння панахидне. Чую то молебень, то псалом... Це не святотатство, не блюзнірст­во. Докотилась хвиля до душі, що луною чорною озвалась. І сталося це літа Божого тисяча дев'ятсот вісімдесят шостого. Було тихо-тихо й погожо... І сталося це літа Божого тисяча дев'ятсот вісімдесят шо­стого...

Бібліотекар:26 квітня 1986 року... Ця дата надовго залишиться в пам'яті людства. Аварія на Чорнобильській АЕС стала новою точкою відліку в історії атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна сила атома, яка вийшла з-під контролю, і як важко справитись з нею.

                                              Не винен я, що все те сталось,

                                               Що розкололась неба твердь.

                                               Що в золотом покриту галузь

                                               Ми атомну впустили смерть!

                                                                       Д.Павличко.

26 квітня 1986 року, майже 30 років минуло з того трагічного дня. Ава­рія на IV блоці ЧАЕС - це трагедія, яка зачепила інтереси сотень ти­сяч людей, заставила задуматись багатьох політиків, вчених і просто кожного з нас.

Учениця: Звезда полинь

Я родился в стороне полынной, где переплелась легенда с былью,

где, наполнясь древностью былинной, новий век идет по чернобылю...

Степь. Скрипят кустарники сверчками, будто половецкие телеги.

Теплятся высокими свечами чорнобыла хрупкие побеги.

В ковыле курганы - как сугробы.

Вдруг на степь негаданно-нежданно в схожих звуках "чернобыль-Чорнобыль"

пало откровенье Иоанна.

Не на воду только или сушу пало, нам о том напоминая,

что звезда-полынь людскую душу может злобой напоить до края.

Пало, чтоби жар звезды-полыни, отравивший пастбища и реки,

изошел из наших душ отныне и навеки.

                                                                                      Л.Вышеславский

Бібліотекар:ніч з 25 на 26 квітня 1986 року. 1 година 22 хвилини 43 секунди. Саме тоді відлік часу пішов на години, хвилини, секун­ди. Саме тоді сталося 7 вибухів над IV блоком, полетіли палаючі шматки та іскри. Частина їх впала на дах машинного залу. Розпоча­лася пожежа. Точний час вибуху визначили не відразу. Розходження в хвилинах - природні. Люди дивились на свої годинники, а ті по­казували години по-своєму. Момент вибуху і сирени в середині по­жежної частини розділяла хвилина. Напевно, цього було замало, щоб усвідомити до кінця всю небезпеку, а головне - що потрібно зробити пожежникам в найближчі хвилини поряд із зруйнованим реактором. Стало зрозуміло. Це не просто пожежа. Не сигнал тривоги №3 - на­йбільший, що вимагає найбільшої мобілізації. Мобілізації не тільки всіх пожежних частин в широкому радіусі, але й власних сил - фізи­чних, а ще більше - моральних.                                                          

До місця виклику виїхала пожежна автоцистерна, насосна стан­ція і автомобіль на чолі з начальником караулу лейтенантом Воло­димиром Правиком. 1 година З0 хвилин. До станції під'їхала маши­на Правика. За зовнішніми ознаками лейтенант визначив осередок во­гню і організував гасіння пожежі із боку машинного залу та з боку реакторного відділення.

Як пізніше виявилось, це було єдино правильне рішення. Дяку­ючи йому вдалось зупинити розповсюдження пожежі.

1 годину і З0 хвилин знаходився В.Правик в смертельних про­менях радіації. І цей термін обірвав його життя (24 роки).

Учениця:   Бо вже нема надії - сина, лиш чорна звістка поспіша...

                  Від смутку згорбилась хатина, від болю схлипує душа.

                  О, як це горе пережити?!

                  Час незбагненний наш такий,

                  У мирний час дитину вбито

                  І рветься серце на шматки.

Бібліотекар:1 година 35 хвилин. До місця аварії прибув черговий караул

II пожежної частини м.Прип'яті на чолі з начальником кара­улу В.Кибенком. Після довгої дії високого рівня радіації, високої температури і їдкого диму. Кибенок був виведений із бойового розра­хунку. Пізніше госпіталізований в клініку м.Москви (23 роки).

Давайте вдумаємося в їхній вік, у їхні долі!

Алея пам'яті (фотографії)

1.  Правик Володимир Павлович.

2.  Кибенок Віктор Михайлович.

3.  Тишура Володимир Іванович.

4. Титенок Микола Іванович.

5.  Ващук Микола Васильович.

6.  Ігнатенко Василь Іванович.

7. Телятников Леонід Петрович.

Учениця: читає вірш М.Сингаївського

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум'я шугнули.

Не до подвигів і не до звершень, -

Ви ж собою людство заступили.

Лейтенанти-ратники Вітчизни,

Юні сурмачі своєї долі.

Випали вам дні - страшні і грізні –

З чорним сонцем в синьому роздоллі.

Та серця, мов промені, не гасли,

Залишились іскрами на тверді, -

І палахкотіли, наче гасла:

Станемо життям супроти смерті.

Де Дніпро та Прип'ять, та Іванків,

Там, де пахне хлібом пан отче,

Ще не висвітлені ваші ранки,

Ще не визорені ваші ночі.

Тільки жити - в нас бунтує спрага –

Та продовжить пісню родоводу...

А лишилась вірності присяга –

Батьківщині. Матері. Народу.

Учениця:  читає вірш на фоні "Лакритози" Моцарта.

Із вогню у безсмертя, смерть поправши, ступили вони,

Та з такого вогню не виходив ніхто ще в житті.

Жити можна і в затінку, - поринати в розквіття весни,

А вмирати доводиться перед людством на видноті.

Вийти в полум'я, - значить себе подолати не раз,

Перевірити мужністю волю і вдачу свою.

І щоб вижити - мати жито, хоч на крок, про запас,

І відчути душею: супроти знегоди стою!

Я обпалений атомним лютим, нещадним вогнем, -

Хочу вижити, хочу приборкати ядерну смерть,

І на себе поглянути завтрашнім сонячним днем,

Легко, наче хлопчисько, ступати на твердь.

Щоб земля не хиталась від струсів, від полум'я і смертей,

А світилась промінням - черешні, трави чи ріки;

Щоб садами цвілась та у снах колисала дітей.

Лиш земля виліковує всі недуги й душі людські

Я назву поіменно: Володя, Віктор і Леонід.

Зарубайте, нащадки, полум'яні, немов смолоскип, імена.

У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід;

Ще затужить по хлопцях земля і скорбота земна.

Бібліотекар:немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було пов'язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь - рятувати життя і здоров'я потерпілих, інші просто допомагали і матеріально, і морально. Ба­гато довелося зазнати і нашому району: вже 15.05 – почали вивозити дітей у м.Одесу; постійно йшли колони з евакуйованим населенням з Чорнобильського району, а назад безперервним потоком везли техніку та будівельні матеріали.

Бесіда з класом

- Що таке радіація?

- Де ж знаходиться радіація?

- Чим корисна радіація?

- Чим шкідлива радіація?

Бібліотекар: на закінчення вірш І.Чумака "Мы ехали с поетом..."

Мы ехали с поетом на Чернобыль.

Текло шоссе - развилка за развилкой.

Мотор гудел спокойно...

Но с чего бы

душа горит и стонет каждой жилкой?

Цветут сады, но замолчали птицы,

тюльпан алеет, словно знак тревоги,

как-будто кто-то в зелени таиться...

Но никого не видно у дороги.

Не устают накатывать батально

тугые ритмы транспортного хода.

И люди - в белом.

Белом - как бинтами...

А вы - солнце, капельного йода.

Как тяжелы вьі, белые одежды!

А за Полесским каменщики, скоро

выводят школу. Значит, есть надежда.

И дети наши - вера и опора.

Ты чистотой души был озабочен?

Сегодня впрямь:

ступи - земля застонет.

И.Чумак.

Бібліотекар: ми з вами говорили про одну з найстрашніших сторінок в історії України, нашого краю. Я впевнена, що наша розмова залишила в ваших серцях та пам’яті відчутний слід. Ви завжди будете пам’ятати про героїв, завдяки яким ми можемо сьогодні рости та насолоджуватися життям